Головна
 
Сайт Кролевецької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №3Понеділок, 22.10.2018, 10:24



Вітаю Вас Гість | RSS
Головна
Меню сайту

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 124

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

ЯК РЕАГУВАТИ НА САМОСТІЙНІСТЬ ПІДЛІТКА?

«Я самостійна людина!», «Я можу сам вирішувати, що (як, коли) …», «Я сам буду вирішувати свої проблеми ” і т.д. Такі фрази батьки починають все частіше чути від своїх дітей, коли вони стають підліками. Що ж відповісти на такі заяви?

Якщо у батьків в момент найперших заяв вистачить розуму і сміливості «перерізати» зв’язок – «Добре, ти самостійна людина, що живе поруч з нами. Ти можеш сам приймати ті рішення, які тобі під силу. Якщо ти з чимось не впораєшся, ми допоможемо тобі, але вже не як суверен васалу, а як твої найближчі друзі» – то дитина підліток, як правило, спершу лякається раптової перспективи самому відповідати за все, але потім стає вдячним батькам за довіру, виявлену до його особистісним силам.

У цьому випадку умовна відстань між підлітком і батьками може стати навіть меншою, ніж було до «відрізання».

Якщо ж (що буває набагато частіше) батьки бояться перерізати цей морально і фізично застарілий зв’язок, з тим щоб замінити його на новий – «Це ж все тільки слова, він же насправді ще дурний! Нічого не розуміє! Життя не знає!» – то ножиці бере сам підліток (іноді в хід йдуть кігті і зуби), і ось саме тоді ми і маємо справу не просто з підлітковим віком, але з підлітковою кризою у всій її красі. Якщо підлітку після довгих спроб все ж вдається перегризти мотузку, яка охороняється батьками, то його за інерцією відносить так далеко, що на відновлення довірчих і повноцінних відносин можуть знадобитися роки.

Якщо ж батьки виявляються сильнішими і підліток кориться становищем «суверен – васал», то його особистісний розвиток неминуче спотворюється і надовго зберігає інфантильні риси. Іноді в цьому випадку розвивається невроз.

Отже, метою і завданням підліткового кризи є придбання не самостійності (вона підлітку ще й не потрібна, і не по зубах), але особистісної автономії, необхідної для подальшого розвитку особистості за дорослим типом. Тобто, іншими словами, для розвитку вміння брати на себе відповідальність за всі наслідки своїх поглядів, слів і дій.

 

КРИТЕРІЇ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

 

Першокласник сьогодення і першакласник в минулому – різні поняття. В наш час від дитини в першому класі вимагають більше, ніж це було раніше. Тому, щоб адаптація до школи проходила нормально і у дитини не зникло бажання вчитися, малюк повинен бути ГОТОВИЙ ДО ШКОЛИ.

Існує ряд показників, за якими ми можемо визначити чи готова дитина до школи. Тут зібрані всі основні критерії, за якими психологи здійснюють відбір.

Отже, було б добре якби дитина змогла б:

1. Назвати себе (П. І. Б.), маму, тата, бабусю, дідуся (орієнтація у внутрішньосімейних зв’язках)

2. Знати пори року, кількість і назви місяців у році, днів у тижні. Знати які зараз рік, тиждень, день. Вміти відповісти на питання типу «Коли птахи відлітають на південь», «Коли холодно і іде сніг», «в який день люди не ходять на роботу», «В яку пору року листя жовтіє» …

3. Розказати назви всіх оточуючих її предметів: меблі, посуд, одяг, побутові та електроприлади, рослин, тварин, явищ природи, назви улюблених мультфільмів, казок, книжок, імена улюблених героїв.

4. Вміти прочитати (можна по складам) невеликий, простий текст з декількох речень.

5. Бути в змозі написати або скопіювати просту фразу, наприклад, «він їв суп»

6. Прямий і зворотний відлік в межах 20.

7. Вміти складати і віднімати числа в межах 10.

8. Володіти навичками узагальнення (в картинках вибрати що об’єднує …), виключення з ряду.

10. Знаходити схожість і відмінності між предметами.

11. Вміти скласти розповідь за картинкою або за серією картинок.

12. Знати основні геометричні фігури – коло, овал, прямокутник, трикутник, квадрат, вміти їх намалювати.

13. Запам’ятати 5-7 слів з 10 чітко названих.

14. Вміти розповісти напам’ять невеликий вірш

15. Вміти відповісти на питання: що буває раніше – обід чи вечеря, хто більший – корова або коза, у корови дитинча теля, а у коня …

16. Знати 10-12 основних кольорів.

17. Вміти намалювати фігуру людини з усіма основними частинами тіла.

18. Слухати казку і переказати ключові події.

19. Утримувати увагу на заданому виді діяльності 10 хв.

20. Розуміти що таке школа, чим там займаються і навіщо туди ходять.

21. Вміти визначати напрямок: вперед, назад, направо, наліво, вгору, вниз.

22. Уважно слухати і виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

23. Може самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, який сприймається зором.

Фізіологічні показники:

1. Зміна не менше 5 молочних зубів на корінні.

2. Дістає рукою через верхівку до верхньої частини протилежного вуха (Філліпінський тест).

3. Якщо дитина стоїть боком проявляється прогин хребта в попереку.

4. Яскраво проявляються суглоби на пальцях і колінах.

5. Вміє кидати і ловити м’яч.

6. Вміє зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, блискавки – це ознака розвитку дрібної моторики.

7. При рукостисканні – її великий палець вгорі.

8. Скачок в зрості.

9. Може повторити прості пальчикові ігри (наприклад, по столу переминати пальцями, зробити пальцями «перемога» і т. д.).

 

ЯК МИ МИМОВОЛІ ВЧИМО НАШИХ ДІТЕЙ МИРИТИСЯ З НАСИЛЬСТВОМ!

Батьки зазвичай не говорять зі своїми дітьми про насильство напряму, принаймні, поки вони не підростуть. Але кожен день батьки з найкращими намірами вносять свій внесок в культуру насильства, від якої страждають наші діти.

5 ситуацій, які вчать наших дітей, що насильство – це норма.

1. Коли ми говоримо: «Ну, це ж хлопці!».

Більшість людей не мають на увазі нічого поганого, кажучи: «Ну, це ж хлопці!», – але надто часто ця фраза виступає в якості виправдання поганої поведінки хлопчиків, наприклад, бійок з іншими дітьми.

Насправді ж, хлопчики прекрасно можуть шанобливо ставитися до інших людей і їх речей, якщо їх цьому навчити.

Але кожен раз, чуючи, як ми виправдовуємо їх поведінку, хлопчики не тільки засвоюють, що можуть ігнорувати правила, але і те, що вони нібито не здатні себе контролювати.

2. Коли ми примушуємо наших дітей цілувати і обіймати родичів / друзів.

Багато хто полюбляє із добрими намірами змушувати своїх дітей обіймати друга або родича, не враховуючи при цьому бажань самої дитини. Це несе в собі небезпечну ідею, про те, що згода дитини не має значення, і інші мають право ігнорувати її бажання.

Краще запропонувати дитині альтернативні способи привітатися / попрощатися з рідними.

Попитайте своїх дітей: «Ти хочеш обійняти бабусю, або дати їй п’ять, або просто помахати їй на прощання?»

3. Коли ми запитуємо «Може ти сама винена в тому, що тебе вдарили?»

Це одна з найскладніших ситуацій, особливо якщо у Вас не одна дитина. Брати і сестри часто навмисне дражнять один одного, поки один з них не розсердиться і не пустить в хід кулаки. Але дуже важливо з’ясувати, що сталося насправді, перед тим як почати вирішувати ситуацію.

Коли ми запитуємо: «Може ти сама винена в тому, що тебе вдарили?», – ми вчимо і потерпілого і винного тому, що хтось може змусити іншого зробити поганий вибір.

І нагадайте Вашим дітям, що у них завжди є вибір – вдаватися їм до насильства чи ні, і ніхто не може їх змусити, навіть дуже злими і неприємними словами.

4. Коли ми говоримо, що хлопчики б’ють дівчат, які їм подобаються.

Неважливо, син у вас або дочка – їх потрібно навчити з раннього віку, що заподіювати біль людині, щоб привернути її увагу, недозволено. І це зовсім не спосіб висловлювати свій інтерес до людини. Діти ніколи не повинні чути фразу: «Він тебе б’є, бо ти йому подобаєшся» – коли їх дражнять або б’ють.

Вона підтверджує ідею, що любов – це страждання, і завдавати болю іншим – це нормально.

5. Коли ми засуджуємо зовнішній вигляд і поведінку жінок при дітях.

Батьки впливають на своїх дітей, навіть не усвідомлюючи цього. Діти чують наші слова і приміряють їх на себе. Якщо наші діти чують, як ми виправдовуємо насильство, вони засвоюють таку поведінку. Вони чують, як ви зневажливо відзиваєтеся про жінок, і запам’ятовують це. Вони можуть повірити, що існують випадки, при яких жертва заслуговує того, що з нею сталося, або те, що вони мають право піддавати насильству тих, хто на нього «заслужив».

Розмовляючи з дітьми про насильство, поясніть їм, що ніхто не заслуговує насильства, ніхто не хоче і не провокує його.

Як вчителям порозумітися з «цифровим» поколінням дітей

Нові технології змушують людський мозок еволюціонувати в небаченому досі темпі. Діти, які ніколи не жили у світі без інтернету, вже «заточені» під віртуальну реальність. До школи зараз приходять абсолютно нові за типом мислення учні. Якщо орієнтуватися на теорію поколінь, нині за партами сидить покоління Z — «цифрові» діти.

Інтернет-серфінг. Ці діти виросли серед новинних стрічок і клацання телевізійним пультом. Вибір — їх головна цінність. Пошук — те, що вони вміють найкраще. Для них завжди існує цікавіший сайт, свіжіша інформація — треба лише знайти. Вони — діти гаджетів. Тому пишуть на папері лише на уроках, решта записів — у смартфонах і планшетах. Майже не читають паперових книг, хоча літери вивчають з пелюшок, щоб знайти мультики в YouTube. Для таких учнів підручники, навіть в електронному вигляді, здаються нудними без лінків і відео.

Що робити: Говорити з ними «твітами», тобто коротко і з перервами. А завдання розсилати на гаджети. Будь-яке завдання краще розбивати на десяток дрібних. Розписувати кожен крок і не сподіватися на допитливість. Шаблони не обмежують, а навпаки заспокоюють покоління Z. А креативність вмикається, коли вони знаходять недоліки в шаблонах або шукають нові версії.

Інфантильність. У підлітковому віці «цифрові» діти не такі «колючі», як були попередні покоління. Зате і спроб відокремитися, досягти незалежності не роблять. Прогнозують, що діти покоління Z будуть жити з батьками в середньому до 35 років. Але це не послух, а радше практичність: поруч повинен бути той, хто «розрулить» справи в реалі, обслужить у побутовому сенсі.

Побут їх особливо обтяжує. Похід у магазин — важке випробування. Більшість хотіла б працювати не в офісі, а вдома. Вчитися діти теж мріють вдома.

Що робити: Треба враховувати, що сучасні діти не знають елементарних побутових речей. Тож робити висновки про зрілість школяра варто за його інтелектуальною працею, а не соціальною пристосованістю. Вчителям необхідно тісно спілкуватися з батьками — вони і «домашку» роблять, і інтереси старшокласників представляють.

Мережеве спілкування. Сучасні діти збиваються у віртуальні «зграї». Належність до групи в соцмережах для них надзвичайно важлива. Повідомленням очевидців у Facebook довіряють більше, ніж офіційним новинам. Довіряють більшості. На будь-яке запитання збирають у соцмережах десятки чи навіть сотні думок, а потім узагальнюють і роблять так само, як усі.

Якщо попереднє покоління шукало однокласників у соцмережах, то нині діти прямо там і заводять друзів. Емпатія, вміння розпізнавати міміку і жести, тобто успішно спілкуватися наживо, у сучасних дітей набагато слабкіші, ніж у їхніх батьків. Їхні почуття — це смайли та статуси. А текст, фото і відео — головні враження.

Що робити: Вчителю варто давати час на уроці для зворотного зв’язку від однолітків, обміну досвідом, групових завдань. Сучасних дітей треба вчити розуміти власні та чужі почуття, звертати увагу на складність та унікальність особистості.

Публічність. Влоги, в яких знімають дорогу до школи або поїдання сніданку, — це форма щоденника. Але раніше щоденник був справою приватною, а тепер — публічною. Утім, особистий простір — незрозуміле поняття для цього покоління. Як і субординація.

Що робити: У навчанні варто спиратися на любов до публічності. Запропонуйте учням зняти відео про виконання досліду. Вони зроблять це охочіше, ніж записуватимуть результати в зошит.

 


Календар
«  Жовтень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Архів записів

Друзі сайту


Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz